Нерухомість





Головна » Новини » ВСУ » Пленум ВСУ

Висновок щодо проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду Украї

01.03.2011

                                                                            П О С Т А Н О В А № 1
                                                                Пленуму Верховного Суду України


                                                                                                                                                 від 28 лютого 2011 pоку

                                            Про затвердження висновку щодо проекту Закону України
                                           "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України 
                                              щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України”
                                                          (реєстр. № 7447 від 9 грудня 2010 року)



Керуючись пунктом 4 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів”, Пленум Верховного Суду України

п о с т а н о в л я є:

Затвердити висновок Пленуму Верховного Суду України щодо проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України” (реєстр. № 7447 від 9 грудня 2010 року), що додається.


Голова Верховного Суду України                В.В. Онопенко 

Секретар Пленуму
Верховного Суду України                           Ю.Л. Сенін 



                                                                                     ВИСНОВОК
                                                              ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 

                                                                       щодо проекту Закону України
                                              "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
                                                  щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України”
                                                               (реєстр. № 7447 від 9 грудня 2010 року)

Проаналізувавши положення проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення роботи Верховного Суду України”, внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Притикою Д.М. і прийнятого за основу 15 лютого 2011 року (реєстр. № 7447 від 9 грудня 2010 року; далі – законопроект), Пленум Верховного Суду України вважає за необхідне вказати на нижченаведене. 

Законопроектом пропонується внести зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон), Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) та Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), якими розширити процесуальні повноваження Верховного Суду України як судового органу.

Положеннями законопроекту передбачається частково повернути повноваження Верховного Суду України, якими він був наділений відповідно до Закону України від 7 лютого 2002 року "Про судоустрій України”, а саме уточнити підстави для перегляду ним судових справ. Крім того, пропонується уточнити порядок розгляду справ Верховним Судом України на перехідний період.

Ряд положень законопроекту заслуговує на увагу. Водночас інші його положення викликають зауваження.

1. Законопроектом пропонується внести зміни до Розділу XIII "Перехідні положення” Закону щодо зменшення кількості суддів Верховного Суду України до двадцяти (по п’ять суддів від кожної спеціалізованої юрисдикції) та залишення на цих посадах лише тих суддів, що працювали у відповідних судових палатах Верховного Суду України і відповідають вказаним у законопроекті критеріям (безперервний стаж роботи безпосередньо на посаді судді Верховного Суду України; наявність наукового ступеня; наявність вченого звання; наявність значних за обсягом публікацій науково-практичного змісту). При цьому повноваження визначати відповідність суддів Верховного Суду України цим критеріям пропонується надати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Суддям Верховного Суду України, які, на думку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, не відповідають названим критеріям, пропонується давати згоду на добровільне переведення до інших судів протягом тридцяти днів з дня прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про відмову в залишенні їх на посаді. У разі якщо судді відмовляться від такого "добровільного” переведення, законопроект пропонує їх звільнити, надавши їм при цьому вихідну допомогу в розмірі, встановленому на випадок відставки, і статус судді у відставці.

Ці положення законопроекту не відповідають нормам Основного Закону України. Так, виключний перелік підстав для звільнення судді з посади визначено у частині п'ятій статті 126 Конституції України:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Основний Закон України не містить жодних інших підстав для звільнення судді з посади або вказівок на те, що такі підстави можуть бути визначені законами України.

Зазначений підхід суперечить і нормі частини четвертої статті 126 Конституції України, яка передбачає, що судді обіймають посади безстроково (принцип незмінюваності суддів). Також слід враховувати, що згідно з Основними принципам незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) "судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов'язкового виходу на пенсію чи завершення строку повноважень там, де це встановлено”, "судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов’язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони обіймають”.

На наш погляд, кількість суддів Верховного Суду України має встановлюватися указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

Більше того, пропозиція законопроекту встановити однакову кількість суддів у кожній судовій палаті Верховного Суду України не враховує ту обставину, що навантаження (кількість та складність судових справ) на суддів у різних судових юрисдикціях не однакове. Вважаємо, що Пленуму Верховного Суду України слід надати повноваження утворювати судові палати Верховного Суду України, а також визначати кількісний склад кожної з них.


2. Зміни, внесені Законом до всіх процесуальних кодексів, унеможливили реалізацію Верховним Судом України свого конституційного обов'язку щодо забезпечення єдності судової практики. Так, положеннями законопроекту пропонується змінити порядок подання безпосередньо до Верховного Суду України заяви про перегляд судового рішення з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 355 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 237 КАС України, пункт 2 частини першої статті 111-16 ГПК України, пункт 2 частини першої статті 400-12 КПК України). Однак порядок подання заяви про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах або норм процесуального права, які регулюють питання відповідної судової юрисдикції (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 237 КАС України, пункт 1 частини першої статті 111-16 ГПК України, пункт 1 частини першої статті 400-12 КПК України), пропонується залишити той самий – через відповідний вищий спеціалізований суд. Зокрема, статтями 358 – 360 ЦПК України, статтями 239-1, 239-2, 240 КАС України, статтями 111-19 – 111-21 ГПК України та статтями 400-16 – 400-18 КПК України передбачено порядок подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Відповідно до цього порядку заява про перегляд судового рішення подається до відповідного вищого спеціалізованого суду, який у свою чергу здійснюватиме перевірку такої заяви на предмет дотримання процесуальних вимог щодо її оформлення, а також прийматиме рішення про допуск справи до провадження у Верховному Суді України.

Крім того, положення процесуальних законів (частина друга статті 360 ЦПК України, частина друга статті 240 КАС України, частина друга статті 111-21 ГПК України, частина друга статті 400-18 КПК України) сформульовані таким чином, що суд нижчого рівня (у даному випадку відповідний вищий спеціалізований суд) своєю ухвалою зобов’язує Верховний Суд України переглянути рішення суду касаційної інстанції.

Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на судовий захист порушених прав і свобод. Частиною четвертою цієї статті передбачено можливість звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, після використання всіх національних засобів правового захисту. Така вимога повною мірою узгоджується з приписами частини першої статті 35 Конвенції Ради Європи від 4 листопада 1950 року про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до засад судочинства, закріплених у частині третій статті 129 Конституції України, учасникам судового процесу забезпечується право апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Реалізація цього права є можливою шляхом оскарження рішень суду першої інстанції до судів апеляційної та касаційної інстанцій, а також перегляду відповідних судових рішень Верховним Судом України. Тобто останньою національною судовою інстанцією, до якої особа може звернутися за захистом своїх прав і свобод, є Верховний Суд України.

Проте статтею 360 ЦПК України, статтею 240 КАС України, статтею 111-21 ГПК України та статтею 400-18 КПК України встановлено обмеження щодо використання усіх національних засобів юридичного захисту. Зокрема, право особи звернутися до Верховного Суду України як найвищого судового органу ставиться в залежність від рішення колегії суддів відповідного вищого спеціалізованого суду, що безпосередньо виніс рішення у справі в порядку касації, з яким особа не погоджується. У свою чергу без розгляду цієї справи Верховним Судом України особа втрачає право на звернення до відповідної міжнародної судової інституції.

Такий порядок суперечить міжнародному принципу безсторонності суду, закріпленому частиною першою статті 6 вказаної Конвенції, порушує взяті Україною міжнародні зобов’язання не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню права на звернення будь-якої особи до Європейського суду з прав людини (стаття 34 Конвенції), а також не відповідає положенням частини четвертої статті 55 Основного Закону України. А тому стаття 360 ЦПК України, стаття 240 КАС України, стаття 111-21 ГПК України, стаття 400-18 КПК України суперечать частинам першій та четвертій статті 55 Конституції України.

На помилковість підходу у визначенні статусу Верховного Суду України, закріпленому в Законі, неодноразово вказувала і Європейська комісія "За демократію через право” (Венеціанська комісія), рекомендації якої полягають у необхідності посилення процесуальної ролі Верховного Суду України.

Закріплення у положеннях усіх процесуальних кодексів різного порядку розгляду справ Верховним Судом України лише внесе плутанину в процесуальну діяльність як Верховного Суду України, так і вищих спеціалізованих судів.

Виходячи з наведеного, на наш погляд, слід запровадити єдиний порядок подання заяви про перегляд судового рішення – виключно до Верховного Суду України з підстав, установлених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України, пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 КАС України, пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК України, пунктами 1 і 2 частини першої статті 400-12 КПК України. Такий порядок дасть можливість комплексно врегулювати питання щодо процесуальних повноважень Верховного Суду України, сприятиме оперативності та ефективності розгляду судових справ, підвищить рівень захищеності прав і свобод людини та істотно розвантажить роботу вищих спеціалізованих судів у частині вирішення питання про допуск справ до провадження.

3. Положеннями законопроекту пропонується внести зміни до пункту 4 частини другої статті 360-1 ЦПК України, пункту 4 частини другої статті 240-1 КАС України, пункту 4 частини другої статті 111-22 ГПК України, відповідно до яких суддя-доповідач, здійснюючи підготовку справи до розгляду Верховним Судом України, доручає відповідним фахівцям Науково-консультативної ради при Верховному Суді України підготувати науковий висновок щодо норми процесуального права, яка регулює питання відповідної юрисдикції.

Проте положення стосовно обов’язку судді доручати відповідним фахівцям підготувати науковий висновок щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована судом (судами) касаційної інстанції у подібних правовідносинах, або норми процесуального права, яка регулює питання відповідної юрисдикції, є некоректним з правової точки зору. Суддя повинен самостійно вирішувати, чи потрібні для вирішення конкретної судової справи наукові знання та які саме, і на власний розсуд звертатися до відповідних фахівців, які можуть і не бути членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді України. Крім того, в законі необхідно визначити процесуальний статус цих фахівців, реальні строки підготовки висновків, а також закріпити, що суддя не доручає підготовку вказаного висновку, а звертається щодо його можливої підготовки (адже відносини між суддями і згаданими науковцями не є відносинами підпорядкування).

4. Законопроектом пропонується розширити перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень у Верховному Суді України. Зокрема, такою підставою (у разі прийняття законопроекту) буде неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, які регулюють питання відповідної юрисдикції. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до частин перших статей 355 ЦПК України, 237 КАС України та 111-6 ГПК України.

Враховуючи те, що відповідно до вимог статті 2 КПК України одним із завдань кримінального судочинства є забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний, на наш погляд, підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень у кримінальних справах, крім зазначених у пункті 2 частини першої статті 400-12 КПК України, мають бути неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. Внесення відповідних змін у КПК України дозволить Верховному Суду України виправляти допущені судами помилки, що у свою чергу суттєво зменшить кількість скарг до Європейського суду з прав людини.

5. Крім наведених вище зауважень, які слід врахувати при доопрацюванні законопроекту перед другим читанням, вважаємо, що до його положень необхідно внести такі зміни:

1) у частині четвертій статті 17 Закону слова "(судом) касаційної інстанції норм матеріального” замінити словами "загальної юрисдикції норм матеріального та процесуального”. Адже законопроектом пропонуються зміни до статті 38 Закону, а також до статей процесуальних кодексів, відповідно до яких підставою для перегляду справ Верховним Судом України передбачається визначити неоднакове застосування судами (судом) касаційної інстанції не лише норми матеріального права, а й норми процесуального права в подібних правовідносинах у порядку, визначеному процесуальним законом. Водночас законопроект не містить пропозицій щодо внесення змін до частини четвертої статті 17 Закону, яка передбачає, що єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується, зокрема, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;

2) частину першу статті 38 Закону доповнити реченням такого змісту: "Верховний Суд України здійснює судочинство, забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції”. Пункти 1 та 2 замінити одним пунктом такого змісту: "переглядає справи в порядку, передбаченому процесуальним законом”;

3) частину першу статті 39 Закону викласти в такій редакції: "До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. З числа суддів Верховного Суду України обираються Голова Верховного Суду України та його заступник”;

4) пункт 1 частини четвертої статті 54 Закону викласти у такій редакції:

"Суддя зобов'язаний:

1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до Конституції України та правових позицій Конституційного Суду України, ратифікованих Україною міжнародних договорів та практики Європейського Суду з прав людини, міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, чинного законодавства із дотриманням засад і правил судочинства”;

5) частину першу статті 111-28 ГПК України, частину першу статті 224-2 КАС України, частину першу статті 400-25 КПК України, частину першу статті 360-7 ЦПК України після слів "для всіх судів України” доповнити словами "а також для будь-яких інших суб'єктів правовідносин, які застосовують відповідні норми права”. 

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду України вважає, що законопроект може бути прийнятий з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.


  
RSS


Корисні посилання



«HRGH»® Всі права захищені